Засновник: Берегівська міська рада

Наша адреса:90202 м. Берегово,
вул. Б. Хмельницького, 7. Тел.: 2-31-61
Моб. 099-555-43-93, 068-822-02-94

E-mail: redakcia@email.ua

Як я шукав каблучку принцеси Кунігунди

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

vorosilov2Літо – це пора подорожей, коли можна дізнатися багато корисного і цікавого. Хочу розповісти про свою мандрівку в польське містечко Величка. Цікаве воно тим, що має легенду, пов’язану із Закарпаттям.

Шахтарська Величка, що неподалік від Кракова, щороку привертає до себе увагу мільйонів туристів з усіх кінців світу. Це найбільша туристична атракція в цьому регіоні, яка сповна “відбиває” витрачені кошти. У першу чергу, люди їдуть сюди за тим, аби оглянути дивовижні соляні копальні.
Узимку тут тепліше, ніж на поверхні, а влітку, навпаки, прохолодніше. Тут можна побачити не лише скульптури і картини, а й справжню підземну церкву, де також все із солі, навіть вівтар та люстри – не гірші на вигляд, ніж із гірського кришталю.

 


Легенда про Кунігунду
Закарпаття та польську Величку пов’язує цікава легенда про угорську принцесу Кунігунду (Кінгу). Вона має стосунок до початку видобутку солі в Польщі і саме вона привезла сюди з Угорщини перших гірників.
Кунігунда була найстаршою з 10 дітей угорського короля Бейли IV. До речі, її сестра Констанція пізніше стала дружина галицького князя Лева І, а брат Іштван був королем Угорщини.
Батько заручив Кінгу в 1239 році з Болеславом, сином краківського князя Лешка Білого. Але сама дівчина не хотіла виходити заміж – і навіть збиралася стати черницею. Однак всупереч її бажанням, батько наполіг на шлюбі. Розповідають, що в гніві дівчина викинула свою обручку в соляну шахту Марамароського краю (тепер територія Закарпаття). А вже по дорозі в країну нареченого принцесі страшенно захотілося пити. Тоді вона наказала викопати колодязь, однак вода у ньому виявилася солоною. Так, замість води була знайдена сіль, дуже цінний на той час мінерал. А ще, як мовить легенда, у першій ж витягнутій на поверхню брилі виявилася викинута Кінгою обручка: виявилося, що прик¬раса мандрувала підземними соло¬ними річками за своєю господинею.
Весілля Кінги та Болеслава відбулось 1247 року, але подружжя уклало угоду про «шлюб чистоти» . Отже, вона, за згодою чоловіка, залишалася незайманою, а після його смерті заклала монастир, де й перебувала до 1292 року, до кінця свого земного життя.
Кінгу вважають покровителькою польських гірників, а в 1999 році римський папа Іоанн Павло II навіть оголосив її святою. Сама принцеса своє життя присвятила догляду за хворими, тепер за неї щороку 24 липня моляться в костелах Польщі.
А туристи мають змогу побачити під землею скульптурну композицію з солі, що відтворює легенду: шахтар простягає Кінзі знайдену обручку, а поруч стоять польський і угорський лицарі. Соляні скульптури встановлені у 1967 році, їх автор – Мечислав Клюзек. А підземна кімната видовбана в брилі зеленої солі ще в XVII столітті...


Історія соляних копалень Велички
Соляне родовище поряд з Величкою сформувалося близько 15 млн. років тому на місці висохлого моря. Сягає 10 км в довжину і розташовано уздовж північного кордону Карпат. Поклади солі тут сформувалися у вигляді величезних брил – вони розташовані у землі подібно до родзинок в кексі. У цих капсулах, що знаходяться на певній відстані одна від одної, шахтарі видовбували серцевину, а для міцності встановлювали дерев’яні кріплення. Так утворювалися просторі підземні кімнати. Загалом за багато поколінь гірники вирубали таких 2040 кімнат-камер, що з’єднані між собою коридорами загальною довжиною близько 300 кілометрів.
Слід зазначити, що шахти в закар¬патському Солотвині були створені інакше – це власне коридори у вели-чезному шарі солі. За кольором сіль теж відрізняється – наша має різні відтінки (біла, сіра, чорна), а у Величці переважно сіро-зеленуватого кольору. У польських шахтах повітря про¬холодніше, середня температура тут близько 15 градусів, у Солотвині ж сягає до 22 градусів тепла.
Відомо, що видобуток солі у Величці почався в першій половині XIII століття. Сіль піднімалася на-гора за допомогою спеціальних валів, що приводяться в дію фізичною силою людей. А на початку XVII століття в шахті з’явилися коні – так найбільш важку працю переклали на тварин. Для них під землею навіть збудували стайню, бо на поверхню їх ніколи більше не піднімали. І лише з приходом до влади австрійців у 1772 році більшість робіт було механізовано.
Спочатку копальні використову¬валися тільки за своїм прямим призначенням. Однак з XV століття їх відкрили для огляду привілейованими особами, перш за все для королівської сім’ї і їхніх гостей. У XIX столітті прок¬лали перший туристичний маршрут.
Слід зазначити, що виробництво солі тут триває й досі – її випарюють із соляного розчину, у 1912 році була встановлена механізована солеварка, яка справно функціонує донині.
У 1978 році соляна шахта у Величці внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні це один з найбільш цікавих туристичних об’єктів Польщі.
Аби спуститися на перший рівень соляних печер, на глибину 90 метрів, потрібно подолати 380 дерев’яних сходинок. Цей шахтний стовбур прору¬бано в 1635-1640 роках. А всього у шахті 9 рівнів, найнижчий розташований на глибині 327 метрів. Завершується екскурсія на глибині 135 метрів під землею. Нагору людей піднімають ліфтом зі швидкістю 4 метри на секунду.
Кожна з кімнат Велички має свою назву. Наприклад, на честь 500-річчя Миколи Коперника тут встановлена його статуя, є камера Казимира Великого, короля Польщі, який видав указ про регулювання видобутку і торгівлі сіллю тощо. Колись кожен десятий шахтар гинув від обвалу, пожежі або вибуху метану, тому в кінці XVII ст. була створена каплиця святого Антонія, покровителя соледобувників.
Найвідомішою і найгарнішою є каплиця святої Кінги (1896 рік), розташована на глибині 101 м. Має вона довжину 54 м, ширину до 18 м і висоту 12 м. У цьому приміщенні абсолютно все із солі: відполірований «паркет», стіни, стеля, три вівтарі, каплиці, шикарні люстри, фрески, у тому числі копія «Таємної вечері» Леонардо да Вінчі, скульптури святих. Тут проводяться урочисті меси, і чимало закоханих пар обирають цей оригінальний підземний храм як місце для вінчання. А зображення святої Кінги розташоване на центральному вівтарі.


Що ми втратили?
Уявіть, аби оглянути соляні шахти у Величці, щороку приїжджає близько 1 млн туристів. Якщо врахувати, що в середньому квиток коштує 10-15 євро, то й прибуток лише однієї атракції фантастичний – не менше 10 млн євро на рік! І це, якщо не враховувати навколишню інфраструктуру, де розташовані музеї та розважальні заклади.
Відвідавши соляні шахти у Величці, люди можуть і покращити здоров’я: адже сіль– надзвичайно корисна для дихальної системи і організму в цілому. У 1826 році тут почали практикувати оздоровлення соляними ваннами. У 1939 році відкрили спеціальні лікувальні купальні. У 1964 році засновано підземний санаторій, де розпочали лікування алергії, бронхіальної астми, запалення бронхів.
На жаль, доля Солотвина була інакшою. І хоча в наших шахтах ніхто не створював ні церков, ні скульптур – вони не менш унікальні. Перш за все, сюди приїздили для лікування хворі на бронхіальну астму з усього колишнього СРСР. До речі, для отримання корисного досвіду закарпатські лікарі, які потім працювали у Солотвино, їздили у Величку. Та й сама закарпатська сіль ще в середні віки була основним багатством регіону, завдяки їй розбудований так званий “соляний шлях” із форпостами та будівлями, що збереглися досі. Вважається, що за якістю вона найкраща в Україні.
Однак через природні фактори та неправильну експлуатацію і неувагу з боку відповідних державних чиновників , соляні копальні Солотвина більше не діють, бо є аварійними або вже затоплені водою. Наразі можемо користуватися лише соляними озера¬ми на поверхні. Одне з найбільших, до речі, має назву Кунігунда... Воно утворилося в 1902 році , у Вікіпедії вказано, що назване на честь германської цариці Кунігунди, дружини київського князя Ярополка. За леген¬дою, через ці місця вони добиралися в Київ із вигнання. Згодом навколо утворилося ще кілька невеликих во¬дойм. Концентрація солі в найбіль¬шому солоному озері становить близь¬ко 200 грам на літр води. А це практично так само, як у Мертвому морі.
Отже, обов’язково при нагоді відвідайте польську Величку, аби згадати легенду про святу Кінгу та побачити казковий підземний світ. І зрозуміти, яке багатство, на жаль, ми втратили, коли сіль Солотвина пішла від нас, розчинившись у підземних водах...

Олександр Ворошилов, 

фото автора